Інформаційні системи

Поняття про інформаційні системи.

Інформаційна система, як система управління, тісно пов’язується, як з системами збереження та видачі інформації, так і з іншої - з системами, що забезпечують обмін інформацією в процесі управління. Вона охоплює сукупність засобів та методів, що дозволяють користувачу збирати, зберігати, передавати і обробляти відібрану інформацію. Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю. Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки – це питання економічної необхідності. В будь-якій інформаційній системі управління вирішуються задачі трьох типів:

-     задачі оцінки ситуації (деколи їх називають задачами розпізнавання образів);

-     задачі перетворення опису ситуації (розрахункові задачі, задачі моделювання);

-     задачі прийняття рішень (в тому числі і оптимізаційні).

Автоматизована інформаційна система – це взаємозв’язана сукупність даних, обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартних процедур, які призначені для збору, обробки, розподілу, зберігання, представлення інформації у відповідності з вимогами, які випливають з цілей організації. Сьогодні, у вік інформації, практично кожна інформаційна система використовує комп’ютерні технології, і тому надалі під інформаційними системами надалі будемо підрозумівати саме автоматизовані.

Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:

·     засоби фіксації і збору інформації;

·     засоби передачі відповідних даних та повідомлень;

·     засоби збереження інформації;

·     засоби аналізу, обробки і представлення інформації.

Різноманітність інформаційних систем з кожним роком все зростає. В залежності від функціонального призначення можна виділити такі системи: управляючі (АСУТП, АСУВ), проектуючі (САПР), наукового пошуку (АСНД, експертні системи), діагностичні, моделюючі, систем підготовки прийняття рішення (СППР), а в залежності від сфери використання – на адміністративні, економічні, виробничі, медичні, навчальні, екологічні, криміналістичні, військові та інші.

Сучасний стан розвитку інформаційних систем.

Для сучасних умов характерне застосування високоефективних внутрішньофірмових систем інформації, що грунтуються на використанні найновіших інформаційних технологій, зокрема єдиної локальної комп’ютерної мережі. Управлінська внутрішня інформаційна система представляє собою сукупність інформаційних процесів для задоволення потреб в інформації на різних рівнях прийняття рішень. Інформаційна система включає компоненти обробки інформації, внутрішні і зовнішні канали передачі.

Інформація, особливо її автоматизована обробка, і тепер залишається важливим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якої організації. Важливу роль у використанні інформації відіграють способи її реєстрації, обробки, нагромадження і передачі; систематизоване збереження інформації і її видача в потрібній формі; виробництво нової числової, графічної та іншої інформації.

В сучасних умовах у великих організаціях створені і ефективно діють інформаційні системи, які обслуговують процес підготовки і прийняття управлінських рішень і вирішують наступні задачі: обробку даних, обробку інформації, реалізацію інтелектуальної діяльності з метою створення інформації. Управлінські інформаційні системи послідовно реалізують принципи єдності виробничого процесу та інформаційного процесу супроводу через застосування технічних засобів збору, нагромадження, обробки і передачі інформації в поєднанні з використанням аналітичних методів математичної статистики і моделей прогнозно-аналітичних розрахунків та інших необхідних прикладних засобів. У виробничо-господарській структурі підприємства забезпечується узагальнення інформації “знизу - вверх”, конкретизація інформації “зверху - вниз”, а також уніфікується інформаційний процес, спрямований на отримання науково-технічної, планової, контрольної, облікової і аналітичної інформації.

Підвищення ефективності використання інформаційних систем досягається шляхом наскрізної структури і сумісності інформаційних систем, які дозволяють усунути дублювання і забезпечують багатократне використання інформації, встановлюють визначені інтеграційні зв’язки, обмежують кількість показників, зменшують обсяг інформаційних потоків, підвищують рівень використання інформації. Інформаційна система повинна підтримувати такі функції, як надання інформації (наприклад, потрібної користувачам для вирішення науково-виробничих задач) та створення найзручніших умов для її поширення (наприклад, проведення адміністративно-організаційних, науково-дослідних і виробничих заходів, які забезпечують її ефективне розповсюдження).

Сучасна інформаційна система в заданій сфері діяльності організації дозволяє забезпечити вирішення таких завдань:

1)  прямий, своєчасний доступ до інформаційного продукту (точну інформацію про хід виробничого процесу в просторі та часі);

2)  ефективну координацію внутрішньої діяльності та оперативне розповсюдження різноманітних повідомлень;

3)  ефективнішу взаємодію із суміжниками по технологічних маршрутах за рахунок використання більш інформованих та наочних засобів відображення та передачі-прийому повідомлень;

4)  виділення необхідного і неперервного часу для менеджерів всіх ланок на такі високоефективні види діяльності, як аналіз та прийняття рішень за рахунок зменшення часу на здійснення малопродуктивної діяльності;

5)  використання якісно кращої технології системного аналізу та проектування оперативного управління на нижній та середніх ланках управління виробництвом.

Гальмуючі фактори впровадження інформаційних систем.

Складний стан з впровадженням інформаційних систем в організаціях у нашій країні пояснюється наступними причинами:

I.    важке економічне становище обумовлює відсутність достатніх коштів на їх розробку;

II. погане фінансування науки та освіти не може сприяти первинним вітчизняним розробкам;

III.колишні розробки інформаційних систем в переважній більшості випадків показали неефективність їх застосування.

Оскільки перші дві причини випливають з економічного становища країни, тому їх аналіз можна упустити. Визначення виду і обсягів конкретної інформації, необхідної для потреб керівництва організацією, - надзвичайно складне завдання, і його вирішення залежить від досвіду і функцій керівників, а також від їх повноважень у прийняті управлінських рішень. Розчаровані результатами попередніх спроб впровадження інформаційних систем, керівники організацій сумніваються в тому, що інтелектуальні працівники будуть використовувати складну технологію і організація зможе від цього отримати вигоду.
58;аке становище погіршує проблема непідготовленості більшості працівників до роботи в галузі інформаційних технологій, яких хвилює питання коли, як і чи взагалі вони зможуть освоїти інформаційні технології. Дехто чекає, що фірми-розробники технічного і програмного забезпечення вирішать за них ці проблеми шляхом спрощення роботи з інформаційними технологіями. Тому більшу увагу приділимо аналізу причин неефективності застосування інформаційних систем в минулому.

Програмне забезпечення ПК

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм, призначених для розв’язання завдань на комп’ютері. Програма – це впорядкований набір команд. Програмне та апаратне забезпечення працюють взаємопов’язано і в неперервній взаємодії. Будь-який апаратний пристрій управляється програмно.

Програмне забезпечення можна поділити на три класи: системне, прикладне та інструментальне.

Системне ПЗ призначено для управління роботою комп'ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні комп'ютера, а також для часткової автоматизації розробки нових програм.

Системне ПЗ — це комплекс програм, багато з яких постачаються разом з комп'ютером та документацією до неї. Системне ПЗ можна розділити на три основні частини: операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми.

Основними компонентами загальносистемного програмного забезпечення являються: операційні системи, які вирішують задачі взаємозв’язаного функціонування окремих компонентів.

Існують 4 типи операційних систем:

1)      операційні системи пакетної обробки: порівняно велика швидкість логічних і автоматичних операцій, але в свою чергу мала швидкість вводу і виводу завантаженість процесора на 20 – 30%.

2)      операційна система з розподілом задач по часу (організовується черга вводу і виходу задач, і обслуговується до 15 користувачів і процесор завантажений на 80-90%).

3)      операційна система реального часу, використовується для керування різними процесами.

Системне програмне забезпечення здійснює управління роботою обчислювальної системи. Як правило, системні програми забезпечують взаємодію інших програм з апаратними складовими, організацію інтерфейсу користувача. Сюди відносять операційні системи, сервісні системи.

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання прикладних завдань фахової діяльності людини (тобто, прикладене до практики). Спектр таких програм надзвичайно широкий: від виробничих та наукових до навчальних та розважальних. Сюди відносять розрахункові, навчаючі, моделюючі програми, комп’ютерні ігри, тощо.

Інструментальне програмне забезпечення призначене для розробки всіх видів інформаційно-програмного забезпечення. При цьому під інформаційним забезпеченням розуміють сукупність попередньо підготовлених даних, необхідних для роботи програмного забезпечення. Наприклад, будь-яка сучасна програма має вбудовану довідку для роботи з цією програмою. Файл довідки являє собою інформаційне забезпечення. До інструментального програмного забезпечення відносять: редактори (текстові, графічні, музичні), системи табличної обробки даних (табличні процесори), системи управління базами даних, транслятори мов програмування, інтегровані системи діло виробництва, тощо.

Системи програмування призначені для полегшення та для часткової автоматизації процесу розробки та відлагодження програм. Основними компо­нентами цих систем є транслятори з мов високого рівня, наприклад, Паскаль, Сі, Бейсик та ін. Особлива роль належить Ассамблерам. Програму мовою Ассамблера називають машинно-орієнтованою. Мовою Ассамблера користую­ться, як правило, системні програмісти.

Крім перерахованих систем д;о складу прикладного ПЗ загального призна­чення слід віднести l1; інтегровані системи. Ці системи об'єднують у собі можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем перед окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому, що вони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають єдиний інтерфейс як при роботі з текстом, так і при роботі з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Місrosoft Works, Місrosoft Office, Lotus SmartSuite, Perfect Office.

Прикладні програми спеціального призначення використовують у специ­фічній діяльності користувачів.

Функції специфічних систем залежать від їх призначення. Наприклад, для систем навчального призначення це можуть бути інструментальні засоби для розробки комп'ютерних уроків (гіпермедійні та гіпертекстові системи, авторсь­кі та інші системи), імітаційне моделюючі програми навчального призначення, програми для розробки та підтримки шкільного розкладу, педагогічні про- грамні засоби різного призначення та ін.

До складу прикладних програм спеціального призначення можна також віднести пакети прикладних програм (ППП), які широко використовуються, наприклад, для статистичної обробки даних, бухгалтерського обліку, розра­хунку будівельних конструкцій та ін. Наявність у комп'ютері різноманітних ППП дозволяє розв'язувати значну частину простих прикладних задач, майже без програмування. В цьому випадку завдання на розв'язування тієї чи іншої задачі записується у вигляді директиви спеціальною проблемно-орієнтованою мовою та повідомляється комп'ютеру.

Апаратна частина ПК

1. Склад персонального комп'ютера

Персональний комп'ютер (ПК) складається з таких основних частин (рис.1):

1. системний блок;

2. монітор;

3. клавiатура;

4. миша

До комп'ютера можуть бути підключені додаткові пристрої. До найбільш розповсюджених відносяться: принтер, сканер, модем, колонки, ігрові пристрої та ін.

2. Склад системного блоку

Основні пристрої системного блоку:

процесор – пристрій, що виконує усі обчислення й обробку інформації;

оперативна пам'ять – пристрій для тимчасового зберігання інформації, що містить програми й дані, з якими у даний час працює комп'ютер. Очищає свій вміст після виключення ПК;

відеоадаптер – пристрій, який призначений для перетворення цифрових даних ПК у аналогові та виведення їх на монітор;

жорсткий магнітний диск (вінчестер) – пристрій для постійного зберігання інформації;

дисковод – пристрій для запису й зчитування інформації з гнучких магнітних дисків (дискет);

DVD-R привід – пристрій для зчитування інформації з DVD-дисків.

DVD-R привід – пристрій для зчитування і запису інформації з/на DVD-дисків;

мережева катра - пристрій для з’єднання двох і більше ПК в локальну мережу і обміну даними між ними;

модем – пристрій для підключення ПК до глобальної мережі Інтернет;

ТВ-тюнер – пристрій, який дозволяє переглядати ТВ-програми на ПК.

Клавiатура

Клавiатура складається з таких груп клавіш (рис.3)

1. Основна група клавіш

Алфавітно-цифрові клавіші;

Enter – клавіша уведення команди;

Shift – клавіша верхнього регістру;

Caps Lock – клавіша фіксації верхнього регістру;

Ctrl, Alt – керуючі клавіші, вживаються для зміни призначення інших клавіш;

Tab – клавіша табуляції, призначена для пересування курсору на декілька позицій праворуч;

Backspace – клавіша видалення символу ліворуч від курсору;

2. Клавіші керування курсором

↑, ↓, ←, → – клавіші пересування курсору відповідно: угору, униз, ліворуч, праворуч;

PgUp, PgDn – клавіші пересування на одну екранну сторінку угору/ униз відповідно;

Home, End – клавіші пересування курсору до початку і кінця рядку відповідно;

Delete – клавіша видалення символу праворуч від курсору (або над курсором);

Insert – клавіша перемикання режимів уставлення/ заміни: уведення з розсуванням символів (уставлення) і уведення з заміщенням символів (заміна).

3. Допоміжні клавіші

Цифрові клавіші на допоміжній клавіатурі суміщені з клавішами керування курсором. У цифровому режимі вводяться цифри; у режимі керування курсором призначення клавіш збігається, з призначенням клавіш керування курсором. Для перемикання режимів використовується клавіша Num Lock.

4. Функціональні клавіші

F1 – F12 – клавіші, що викликають найбільш часто вживані команди. У різних програмах вони мають різні призначення.

5. Спеціальні клавіші

Esс – клавіша скасування команди;

Print Scrn – служить для копіювання вмісту екрану;

Scroll Lock – використовується деякими програмами для фіксування курсору на одному місці і перегляду усього документу;

Pause (Break) – клавіша для тимчасового зупинення програми.